Замороження

Ця ідея належить партії «Голос», і мушу сказати, наразі це найтолковіша ідея, яку я за останній час почув від політичних сил. Усі вони страждають або на капітулянтське «примирення» з особливими статусами, або на шапкозакидательське «повернення» без чітких рецептів дій щодо вороже налаштованого населення, або на кумедні жарти рівня «Кубань теж наша». При всьому моєму стриманому ставленні до «Голосу» я хочу подякувати цій партії за чітку позицію, висловлену устами шанованого мною Сергій Рахманін.

Він згадує про 38-му паралель – демілітаризовану зону завширшки в 4 кілометри, яка ділить Корейський півострів навпіл. 65 років тому це було. 38-ма паралель розділила один народ на прогресивну його частину (Південна Корея) і хвору на всю голову червону частину (Північна). По 38-й паралелі пройшов усвідомлений вибір своїх пріоритетів. Південна частина захотіла вберегтися від північної деспотії, піти шляхом економічного і цивілізаційного прориву, аби в такий спосіб показати своїм північним співвітчизникам, який лютий треш ті свідомо обрали.
Коли дивитися на дві половини однієї Кореї з супутника – різниця вражає: південна частина прекрасно розбудована, має чудову інфраструктуру, а північна частина досі виглядає як раритетний заповідник марксизму. Південна частина вирішила не просто йти вперед, а семимильними кроками чимдуж утікати від червоного болота на півночі. 4-кілометровий буфер урятував від намарного проливання крові і дозволив зосередитися на економічному диві. Без братання з адептами «Робітничої партії». Минуло понад 60 років, і ось Південна Корея посідає 8 місце в світі за бізнес-активністю, а в Північній Кореї 10 тисяч людей померло від голоду у 2013 році й зафіксовані випадки канібалізму. 4-кілометрова зона стала цивілізаційною прірвою між тими, хто хотів іти в майбутнє, та тими, хто хотів залишитися в пітьмі. Перший спільний міжкорейський форум відбувся лишень через 47 років після розмежування, але з того часу минуло ще 19 років, і кожен із цих років вбиває по одному цвяшку в формальну ідею “порозуміння”. Бо прогресивна частина корейського народу, живучи в 10 разів краще, визнає право хворої на всю голову частини народу залишатися собою – собою, але окремо.

Сергій Рахманін цитує також Конрада Аденауера, який фактично створював Західну Німеччину на противагу радянській Східній. Там Берлінський мур проліг у ще драматичнішому місці – прямо посеред столиці, ділячи її на зону свободи і зону совка. Минуло 38 років – і лише тоді Західна Німеччина на правах успішнішої, модернішої, заможнішої, цивілізованішої сестри пригорнула до себе зґвалтовану сестру зі Сходу. 38 років – це два покоління підлітків, які виросли на цінностях свободи і ніколи б не погодились на дрімучу совдепію. Німці просто перечекали ці страшні 38 років розлуки.

У світовій історії не ми одні, хто мусить рано чи пізно прийти до світоглядного вибору. Різні народи за різних обставин у різний час ставили перед собою це питання: іти вперед навіть ціною тимчасових утрат – чи надовго застрягнути в болоті «просто за компанію» з мешканцями болота. Є й третій варіант – самому стати суцільним болотом і помножити на нуль усі свої цивілізаційні перспективи. Є й інші варіанти, більш пафосні й приємніші для вуха, проте якщо дивитися на ситуацію тверезо, то варіантів насправді не так уже й багато.

Мусить відбутися загальнонаціональна дискусія. Треба, аби після прагматичної позиції «Голосу» всі решта політичних сил чітко висловилися на цю тему. Тверезо і холоднокровно.
Ви за «йти вперед самим”?
Чи ви за “тимчасово заморозити, аби зосередитися на власних успіхах, а вже потім кликати за собою»?
Чи ви за «застрягнути з ними»?
Чи ви за «самому стати ними”?
Чи ви за «промаршируємо на Красній Площі»?
Ваш варіант?

Різні народи за різних обставин у різний час усе це проговорили і дійшли до своїх рішень. Нема куди тягнути далі з цим. Треба визначатись.
…А ще Конрад Аденауер сказав: «Всі ми живемо під одним небом, проте горизонт у всіх різний».

Залишити відповідь

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.