Так, СРСР здобуло перемогу на Східному фронті.

Перемогли нацистську Німеччину, з якою за 6 років до цього підписали договір про поділ Польщі, який розв’язав Гітлеру руки для повномасштабної війни, і який поклав початок винищенню польських євреїв з одного боку, і української інтелігенції та духовенства західної України з іншого.

Перемогли страшною ціною.

Загиблих солдатів 8 860 400 
Поранених 14 685 593 
Полонених 4 559 000 
Втрат серед цивільних 15 760 000

Після перемоги, в той час як союзники жахались побаченому в нацистських концтаборах, сотні тисяч радянських громадян їхали в концтабори радянські – в ГУЛАГ.

За рік до того насильно виселили з Криму майже всіх кримських татар, а з Кавказу – чеченців та інгушів.

На звільнених територіях СМЕРШ та органи НКВС почали полювання на відьом.

Так, СРСР здобув перемогу. Завдяки силі та героїзму мобілізованих простих людей. Які в нелюдських умовах, з хріновим забезпеченням, з безжальним та подекуди дегенеративним командуванням змогли вистояти і виграти цю війну.

Не завдяки таким довбойобам і скотам як Сталін, Жуков, Берія та іжє с німі, а всупереч.

І навіть ці скоти розуміли, що святкувати нема чого. З 1947 по 1965 роки День перемоги офіційно не святкувався. Бо пам’ять була ще дуже свіжа. Про все. Про всіх.

Це не веселе свято, не карнавал і не цирк з конями. Це не привід завішатися стрічками та наліпками На Бєрлін.

Це сумна і трагічна дата. День, коли треба осмислити і згадати. Якщо у когось були дідусі-бабусі, які дійсно воювали, то ви знаєте, що вони про це все думали.

Ніколи знову – це єдина думка, яка має виникати у людини розумної, яка хоч трохи в матеріалі і знає історію не з російських фільмів про побєдоносіє.

Залишити відповідь

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.