Історія про один нервовий зрив

Це тара від ряжанки зі Спецкомбінату, який в УРСР виробляв для ЦК КПУ продукти найвищого класу і якості (ряжанку запікали просто у цьому горнятку). 
Спецкомбінат ЦК це велике господарство, де для партійного керівництва виробляли все – ковбаси, буженину, сири, кефіри, масло, рибу — все такого ґатунку, про який радянська людина могла лише мріяти. З відповідною подачею і товарним виглядом.

Десь раз на півроку артисти Київської філармонії їздили на виїзні концерти для персоналу цього Спецкомбінату ЦК (кухарів, працівників теплиць, ферм, ставків і всього господарства) . Це були дуже якісні «збірні солянки», в акторську бригаду входили оперні співаки, першокласні музиканти і драматичні актори. 
На один такий виїзд мама взяла мене з собою, років десять мені було, десь так. І ось тоді сталася історія, завдяки якій цей глечичок досі зі мною.

Після концерту для артистів накрили стіл в красном уголкє Спецкомбінату. З нечуваними частуваннями: баликами, осетрами, кав’яром, ананасами, шампанським і навіть молозивом. Всі поводилися достойно, стримано, нібито це цілком нормальний і звичний стіл. Виголошували тости за здоров’я і процвітання, співали сильними професійними голосами «Гей наливайте повнії чари, щоб через вінця лилося! Вип’єм за щастя, вип’єм за долю, вип’єм, щоб добре жилося!»

Вже за північ ми всі сіли у рафік, у кожного – пакунок сувенірів (ряжанка, паштети, балик). І тут з’ясувалось, що баритон з одного чоловічного колективу сильно перебрав коньяку «Наполеон». Прямо на наших очах його розвозило все сильніше, і поводився він все агресивніше. Адміністратор скомандувала терміново покидати територію Спецкомбінату ЦК. На момент поспішного виїзду на браму, баритона тримали його колеги по колективу, перший тенор, другий тенор і бас. А вже на лісовій дорозі він вирвався з їхніх рук, якось дотягся, вибив вікно і почав дико кричати охриплим баритоном у осінній нічний ліс: «Сволочиииииии! Я Ленина люблююююююю! Опустите меня! Леееенин! Да здравствует Ленин! Я Ленина Люблюююююю!». 
І ось так всі півтори години дороги. Темною трасою назустріч машинами, селам, вогням міста неслося «Леееениииииин!!! Да здравствует Ленин!». І час від часу у вікні зявлялася закривавлена від розбитого скла рука баритона.

Наступного тижня у філармонії відбулися збори усього трудового колективу, де розглядалась поведінка Баритона після концерту. Мама ходила. Як і всі учасники тієї поїздки. Він дав пояснення, що поводився так не через коньяк “Наполеон”, а внаслідок нервового зриву. Усі підтвердили.
Більше йому нічим було дорікнути. Не Леніним же.

Напишіть відгук

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.